Як змусити державного чиновника виконати рішення суду

 Як правило податковий орган не заперечує того факту, що повинен це зробити, але усякий раз таке виконання гальмується бюрократичною тяганиною і відвертим небажанням що-небудь робити в цьому напрямку без будь-яких окремих стимулів. Взагалі-то, оперативність виконання рішення суду ні кому, крім самого платника податків, на чию користь воно прийнято, не потрібно. Вся проблема в тому, що для чиновника, немає різниці в тому, щоб виконати рішення сьогодні або через півроку. У нього особисто немає зацікавленості поспішати з виконанням рішення суду. Більше того, затягуючи з виконанням рішення, чиновник тим самим породжує корупційний чинник, коли за оперативність виконання того, що і так має бути виконане, можна отримати особисту вигоду. Багато хто заперечать, що за невиконання судового рішення в Україні передбачена кримінальна відповідальність (ст.382 КК України). Так, відповідальність передбачена, але реально, на практиці такі справи сьогодні не порушуються.

Разом з тим, у чинному Кодексі адміністративного судочинства передбачений дуже дієвий механізм, яким можна пробудити в начальнику органу фіскальної служби особисту зацікавленість у якнайшвидшому виконанні судового рішення. Я скажу навіть більше, платник податків сам може заробити на несвоєчасному виконанні судового рішення такої категорії справ. На диво, дана норма дуже рідко використовується юристами.

Йдеться про ст. 267 Кодексу адміністративного судочинства України.
Дана стаття Кодексу передбачає механізми судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах.
Згідно з цією нормою суд, який затвердив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

За результатами розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання постанови суду, або у разі ненадання такого звіту, суддя своєю постановою може накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штраф у розмірі від десяти до тридцяти мінімальних заробітних плат.
Згідно п.5 зазначеної статті передбачено, що половина суми штрафу стягується на користь позивача, інша половина - до Державного бюджету України.
Таким чином, за несвоєчасне виконання рішення суду, особисто на керівника, а не на орган який він очолює, може бути накладено штраф у розмірі більше 36 000 гривень. При чому, половина цього штрафу отримає позивач, на чию користь було прийнято судове рішення.
Відповідальним за виконання постанови може бути не тільки керівник відповідача, а й начальник відділу державної виконавчої служби.
У такій ситуації керівник відповідного органу буде особисто тримати на контролі своєчасність виконання судового рішення і буде особисто зацікавлений в його якнайшвидшому виконанні як свого особистого.

За змістом ст. ст. 163, 207, 232 КАСУ цим правом наділені суди всіх інстанцій, якщо вони приймають постанову. Строк для звіту може бути встановлений для контролю за виконанням не тільки постанов, але і ухвал, якими суд вирішує, зокрема, питання про відшкодування судових витрат, поворот виконання, зміна способу виконання рішення.
Встановлення терміну для звіту може відбуватися як за ініціативою осіб, які беруть участь у справі, так і за ініціативою суду.
Строк для звіту встановлює суд, який затвердив судове рішення. Строк для звіту встановлюється з таким розрахунком, щоб суб'єкт владних повноважень мав реальну можливість виконати судове рішення у визначений законом і цим рішенням спосіб з урахуванням об'єктивних обставин.
Якщо строк для звіту встановлюється судом першої інстанції, він починається з дня набрання постановою законної сили або після одержання її копії, якщо постанова виконується негайно (ст. 163 КАСУ).
Процесуальна форма розгляду звіту законом не передбачена. Тому він може розглядатися як в судовому засіданні з викликом заінтересованих осіб, так і без судового засідання, без виклику осіб, в порядку письмового провадження.
Загроза штрафу повинна стимулювати боржника, а накладення штрафу - карати його за невиконання судового рішення. При цьому накладення штрафу не виключає кримінальної відповідальності.
Розмір штрафу є досить відчутний: від десяти до тридцяти мінімальних заробітних плат. Це перевищує середньомісячну заробітну плату державного службовця. Конкретний розмір штрафу у визначених законом межах визначає суд з урахуванням ступеня вини правопорушника.
Питання про накладення штрафу вирішується ухвалою суду, яка може бути оскаржена. Ухвала щодо накладення штрафу, постановлені відповідно до цієї статті, можуть бути оскаржені лише в апеляційному порядку.
Ухвала, яка набрала законної сили, направляється для виконання до державної виконавчої служби. З наступного дня, після набрання ухвалою законної сили, на суму заборгованості без додаткового рішення суду нараховується пеня у розмірі трьох відсотків річних з урахуванням індексу інфляції.
Окремо слід звернути увагу, що сплата штрафу не звільняє від обов'язку виконати постанову суду і подати звіт про його виконання.